Відносини зі свекрухою

    Мені 42 роки, я – мама двох чудових дітей і дружина кращого в світі чоловіки. Це зараз, але так було не завжди.

     Заміж я вийшла в 24. Зустрічалися ми з майбутнім чоловіком недовго, близько півроку, після весілля стали жити в нього. Будинок був побудований ще його батьками, батько давно помер, а мама жила з нами. Місяця через два спільного проживання «полізли таргани». Я стала помічати незрозумілу стеження свекрухи: підслуховування розмов по паралельному телефону, расспрашіваніе про те, що і як я робила на роботі, з ким спілкувалася, хто до мене заходив.

     Іноді, думаючи, що не чую, випитувала у чоловіка, про що я йому розповідаю.

Чоловік, до весілля такий уважний і турботливий, став байдужим і навіть, як здавалося, відчуженим. Не було відчуття, що ми разом, що ми сім’я. Хоча, з боку все виглядало нормально, життя, не розкішна, але і не бідна, йшло своєю чергою без особливих проблем і турбот.

      Чоловік не пив, заробляв, з друзями часу проводив мало, на роботі не затримувався. Я ж лаялася з усіма, «з’ясовувала відносини», звинувачувала у всіх бідах і свекруха, і чоловіка, то закатувала скандали і істерики, то тихо терпіла і плакала. Домоглася тільки фрази: «Не думав, що ти така». Потім народився син, увага переключилася на нього, але стосунки не стали іншими.

      Сидячи вдома з дитиною і свекрухою, напруга і психічне виснаження довели мене до думки про розлучення. Якось, спілкуючись зі своєю бабусею, не витримала і висловила їй все. Бабуся вислухала з самурайським спокоєм і відповіла: «Думаєш, ти одна? Скільки дурочек на моєму віку через своїх нездійснених очікувань з чоловіками розійшлися! Запам’ятай: кожен чоловік народжується чоловіком, але не чоловіком. Втім, як і жінка не народжується дружиною. Всьому цьому треба навчитися! »

      Золоті слова! Хоча, я не відразу усвідомила їх глибину. Згодом зрозуміла: втративши батька в ранньому віці, чоловік обожнював матір і не смів їй суперечити, але й до мене почуття теж відчував, хотів сім’ю і дітей. Свекруха, коли залишилася вдовою, захищала сина від будь-яких неприємностей, а він виріс, не навчившись розуміти почуття інших.

      Я повністю змінила взаємовідносини з чоловіком: почала говорити про свої бажання, почуття, думки, плани, питати про те, що і як думає він, дякувати за все, перестала скаржитися на свекруху, лаятися, якщо чимось незадоволена.

      Відносини зі свекрухою також покращилися: я перестала суперечити їй (хоча робила все на свій розсуд), помічати дрібні уколи і нападки з її боку (і вони припинилися), намагалася підкреслити її важливість і верховенство в нашій родині. Сварки припинилися, проте, вона так і не прийняла мене, як рідну.

      Кілька разів я намагалася пояснити, що не хочу забрати у неї любов сина, але душевної розмови не вийшло. Думаю, вона його так і не відпустила в доросле життя, продовжуючи ревнувати до самої смерті. Вийшов ще один хороший урок: не робити дітей, особливо дорослих, сенсом усього життя, а жити своїм.

     Моїй бабусі вже немає з нами, а її мудру пораду запам’ятала назавжди, і тепер, коли чую від знайомих нарікання на проблеми в стосунках, питаю: «Які кроки назустріч зробив ти?»

Елеонора

м Львів, Львівська область, Україна